Наталя Карпенко

КОСМІЧНА МАНДРІВКА

Сонечко-зірочко, де ти мандруєш,
З ким ти у космосі подорожуєш?
– Поруч зі мною велика родина,
Стелиться Шляхом Чумацьким стежина.

Роєм круг мене всі родичі в’ються,
В променях діти-планети пасуться.
Меншим тепла дістається багато,
А до великих мені не дістати.

Біля дітей моїх стежкою-колом
Внуки-супутники ходять дозором.
Кожний обрав собі стежку-орбіту,
Гарні у мене онуки і діти.

Ми збираємось в політ


Ми сідаєм до ракети,
Щоб відкрить нові планети.
Іграшки за нами вслід:
Хочем також у політ!
Одягайся, лялько Людо,
Бо в польоті зимно буде.
Не забудь про рукавички
І закутай шарфом личко.
А веселий Буратіно
Сам дереться до кабіни.
І висить- хитається, —
Носик не вміщається.
Зайчик скаче:
— Любі діти!
Хочу з вами я летіти.
На ракеті ловко
Утікать від вовка!
Сірі мишки засміялись:
— Ми літали — не боялись.
Висота — красота:
Аніякого кота!
Хоч сама літати вміє,
Кряче качечка, радіє:
— На ракеті покатаюсь,
В Морі Ясності скупаюсь!
А ведмедики-близнята
Теж бажають політати,
Щоб у небі подивиться,
Де Велика Ведмедиця.
Тут ревти корівка стала:
— Я ще зроду не літала.
Повезіть мене на Марс, —
Молочка я дам для вас.
Шість матрьошок стали вряд,
Наче вийшли на парад:
— Почекайте, не летіть!
Одне місце нам лишіть!
Слоненятко умовля:
— Зовсім я іще маля.
Невеличкий я на зріст,
Посадіть хоча б на хвіст.
— Між зірок, — пищать білчата, —
Хочем рік Новий стрічати.
Назбираєм там для всіх
Ми горішків золотих.
Двом собачкам наш Тодось
Шлеми одягає...
Жаль: «Ракета» — пилосос,
В небо не злітає.

(Грицько Бойко)

ВОЗ присвячує кожен щорічний Всесвітній день здоров'я
будь-яким темам і проводить різні пропагандистські заходи, як в цей день,
так і тривалий час після 7 квітня. Зокрема, їм приділяють увагу
Генеральний секретар ООН і Генеральний директор ВОЗ
в своїх щорічних посланнях, присвячених цьому дню.

Міжнародне свято - День супу відзначають в першій декаді квітня.
Святкова дата з’явилася кілька років тому.
Заходи за традицією включають популяризацію супу,
як смачної і корисної для здоров’я.

Вірш Леоніда Глібова про книгу

Бачить – не бачить,
Чути – не чує.
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче –
Правди навчає,
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова, –
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька –
Книжка, та й годі.