Ясоччина грядка
(Наталя Забіла)
Ранком сонце лине просто в хату, промені лягають на поріг. Вийшла Яся у садок гуляти, де ще так недавно танув сніг.
А тепер — росте на гіллі листя, горобці веселі цвірінчать, і нової травки гострі списи з-під трави торішньої стирчать.
Край паркана що це роблять діти? Скільки сміху, галасу!
Підійшла Ясюня подивитись:
— Це ж вони тут скопують город!
Сміх і галас:
— В мене будуть дині!
— В мене морква!
— В мене буряки!
А в того гарбуз з смачним насінням і в'юнкий горох, і огірки...
А Ясюня ще така маленька, наймолодша від усіх діток: чорні очка, личко рожевеньке і кругленька вся, як огірок.
Тягне Яся і собі лопатку,— ой, яка ж велика та ж важка!
— Буде в мене теж маленька грядка, як у всіх дітей із дитсадка!
І скопала грядку наша Яся, не відстала від усіх діток, їй, щоправда, допоміг Михасик та Роман, та Лесь, та Ігорьок...
— Ну, мала, яке ж тобі насіння?
А мала не знає: що саджать?
Посадити б їй солодкі дині, що під сонцем, як свинки, лежать? Чи червону моркву? Чи салату? Чи смачні зелені огірки? Чи капусту — потім шаткувати? Чи горошок, щоб зривать стручки?..
Узяла Ясюня по зернятку й буряків, і моркви, й те і те...
Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру. А весняне сонце лізе вгору і пече, й цілує дітвору.
